Історія бойової авіації — це історія адаптації до нових загроз і технологій. Від перших біпланів Першої світової, озброєних лише кулеметами, до надзвукових машин із комплексними системами управління боєм — винищувачі постійно змінювалися, стаючи ключовим інструментом контролю над небом.
Кожне покоління авіації було відповіддю на новий виклик. Після Другої світової з’явились реактивні двигуни — так постало перше покоління винищувачів. У 1950-х воєнна авіація вийшла на надзвукову швидкість, отримала ефективні радари й ракети з тепловим наведенням — народилося друге покоління. У 60–70-х на перший план вийшли маневреність і ближній повітряний бій — це третє покоління. Далі з’явились цифрові системи управління, багатофункціональність, стелс-технології (невидимість), що сформували четверте покоління, представлене такими літаками, як F-15 або Су-27.
П’яте покоління уже зробило ставку на інформаційну перевагу: глибока взаємоінтеграція систем, малопомітність, можливість суперкрейсерського польоту (здатність летіти довго на високій швидкості) — все це перетворило винищувач на авіаційний командний центр. F-22, F-35, китайський J-20 — це вже не просто літаки, а ключові ланки цілих бойових мереж.Але війна знову змінює обличчя. Сучасне поле бою наповнене безпілотниками, здатними діяти автономно. Радіоелектронна боротьба блокує зв’язок, а штучний інтелект аналізує ситуацію швидше за людину. Тому з’явилося логічне питання: чи залишиться пілот взагалі потрібним?
Відповідь на нього зараз шукають найбільші військово-авіаційні держави світу — США, Китай, Велика Британія, Франція, Японія. Вони розробляють шосте покоління винищувачів — не просто оновлені літаки, а цілі бойові екосистеми, які об’єднують пілотовані платформи, дрони, ШІ та засоби радіоелектронної боротьби в єдину мережу.
Це вже не еволюція. Це — повна переосмислення самої концепції повітряної переваги. І те, що з’явиться в найближче десятиліття та змінить баланс сил у глобальній безпековій архітектурі.
Що відрізняє шосте покоління від п’ятого?
Розвиток винищувачів завжди був про перевагу в повітрі — швидше побачити, першим атакувати, встигнути ухилитися. Але якщо п’яте покоління зробило ставку на малопомітність і мережеву взаємодію, то шосте йде далі: воно змінює саму суть повітряного бою.
Найбільш революційною зміною є впровадження штучного інтелекту. Винищувачі шостого покоління вже не уявляються без ШІ, і його роль не обмежується лише автоматизацією окремих процесів. У таких літаках ШІ стає повноцінним учасником бойових дій: він здатний обробляти масиви даних із сенсорів, радарів, камер, тепловізорів, миттєво аналізувати ситуацію, ухвалювати рішення і навіть координувати дії інших літальних апаратів. У безпілотних варіантах саме ШІ фактично виконує функцію пілота. Це відкриває можливості для миттєвої реакції на зміну обстановки — там, де людині не вистачить ані швидкості мислення, ані часу.
Разом із тим, нова архітектура бойових платформ передбачає щільну інтеграцію із безпілотними апаратами. Концепції на кшталт "вірного напарника" (loyal wingman) передбачають, що пілотований винищувач більше не діє самостійно — натомість він керує групою дронів. Ці дрони можуть завдавати ударів, діяти як приманки, розвідувати або вести радіоелектронну боротьбу. Тобто пілот стає своєрідним командиром "зграї", де кожен елемент виконує свою функцію. Це підвищує гнучкість і ефективність підрозділу, знижуючи ризики втрат серед екіпажу.
Інший важливий напрям — еволюція технологій малопомітності. Якщо раніше основний акцент робився на тому, щоб літак був менш помітний на радарах, то тепер ідеться про багаторівневу невидимість. Йдеться не лише про зменшення відбиття радіохвиль, а й про приглушення теплового сліду — щоб літак не вловили інфрачервоні сенсори, зниження шуму двигунів — щоб його не чули ворожі мікрофони чи акустичні системи, а також зменшення візуальної помітності — наприклад, завдяки спеціальному покриттю, яке поглинає відблиски. Справжнім проривом вважається здатність керувати своїм "радіопрофілем" — тобто змінювати відбиток на радарах так, щоб, наприклад, видавати себе за інший літак або повністю зникати з поля зору.
Замість створення універсальних винищувачів, які здатні виконувати всі завдання одразу, розробники дедалі більше орієнтуються на платформенну спеціалізацію. Іншими словами, літак проєктується не як "майстер на всі руки", а як ефективний інструмент під конкретне завдання — прорив щільної ППО, ведення стратегічної розвідки на великій глибині, радіоелектронне "глушіння" ворожих систем або точкове знищення цілей з великої дистанції.
Цю трансформацію доповнює нове покоління озброєнь. Винищувачі шостого покоління, окрім традиційних ракет і бомб, використовуватимуть і абсолютно нові системи. Йдеться про бойові лазери, здатні вражати повітряні цілі на малій відстані або виводити з ладу оптико-електронні системи ворога. Гіперзвукові ракети, що летять у кілька разів швидше за звук, дадуть змогу уражати цілі, не залишаючи їм часу на реакцію. А системи радіоелектронної та електромагнітної боротьби нового покоління дозволять не просто "засліпити" ворога, а й буквально вимкнути його техніку — від радарів до систем наведення.
Таким чином, шосте покоління — це вже не просто модернізація окремих функцій, а поява нової бойової екосистеми. У цій системі ключовим стає не лише пілот, а й те, як він взаємодіє з машинами, інформацією та іншими елементами повітряного бою. І саме ця взаємодія може виявитися вирішальною у війнах майбутнього.
Пілот відходить у тінь
У майбутніх повітряних операціях роль пілота зазнає кардинальних змін. Якщо винищувачі п'ятого покоління ще базуються на концепції "пілота-аса", то шосте покоління передбачає переміщення пілота з центру подій на позицію координатора складної бойової системи. Його основна функція полягатиме не в безпосередньому управлінні літаком, а у формулюванні завдань, визначенні тактичних пріоритетів, взаємодії з автономними системами та прийнятті стратегічних рішень у ситуаціях, коли автоматизація виявляється недостатньою.
У різних проєктах ключовим елементом є концепція бойових "роїв", або ж застосуванням допоміжних засобів у вигляді БПЛА. Пілотований літак стає лише одним з компонентів розгалуженої повітряної мережі, до якої входять автономні ударні БПЛА, розвідники, засоби радіоелектронної боротьби та навіть безпілотні літаки-заправники. Наприклад, у рамках програми розробки винищувачів шостого покоління Повітряних сил США розглядається сценарій, коли один пілот контролює групу з чотирьох-шести безпілотних апаратів, кожен з яких виконує свою вузькоспеціалізовану функцію.
Для забезпечення ефективної взаємодії кабіни пілотів оснащуються розширеними інтерфейсами, що включають сенсорні панелі та системи доповненої реальності в шоломах. Значну частину інформаційного навантаження бере на себе штучний інтелект, який не лише обробляє дані з численних сенсорів (наприклад, системи попередження про ракетну атаку, радари, оптико-електронні системи), але й пропонує пілоту оптимальні варіанти дій. Ця взаємодія в реальному часі фактично призводить до появи нової професії – оператора бойової екосистеми, де кожен літальний апарат є лише "вузлом" у великій цифровій мережі.
Проте, підвищена автономія несе з собою і нові загрози. Існують серйозні ризики, пов'язані з можливими помилками автономних систем, наприклад, випадковий вогонь по своїх силах. Крім того, необхідно розробити надійні механізми запобігання ситуаціям, коли ШІ приймає рішення про знищення цілі на основі невірних даних.
Перегони розпочались
Кілька провідних авіаційних держав активно працюють над створенням винищувачів шостого покоління, кожна зі своїм підходом, технологічними пріоритетами та реальними можливостями.
У США основна ставка робиться на програму NGAD (Next Generation Air Dominance), яка є ключовим проєктом для забезпечення повітряної переваги на десятиліття вперед. Програма передбачає розробку не одного літака, а цілого комплексу систем: пілотованого винищувача, роїв безпілотних літальних апаратів класу CCA, високошвидкісних платформ-розвідників та засобів електронної боротьби. Згідно з офіційними заявами, перший повноцінний прототип був випробуваний ще у 2020 році, хоча жодних деталей про його характеристики не розкривають. Основні акценти робляться на широке застосування штучного інтелекту, максимальну живучість у зонах дії ППО противника та можливість автономного управління групою дронів. Головною проблемою NGAD залишається висока вартість — за оцінками RAND, кожен літак може коштувати понад 300 мільйонів доларів без урахування супутньої інфраструктури, що в кілька разів перевищує ціну винищувачів п'ятого покоління, таких як F-35.
Паралельно ВМС США працюють над власною програмою F/A-XX для заміни винищувачів F/A-18E/F Super Hornet. На початковому етапі свої концепти представили Boeing, Lockheed Martin і Northrop Grumman, однак саме Boeing зараз вважається фаворитом. У 2023 році компанія показала рендери свого варіанту — стелс-винищувача без вертикальних кіля, який отримав попереднє позначення F/A-XX або іноді F-47. Основна ставка зроблена на зниження помітності, високу крейсерську швидкість та можливість тривалого автономного польоту. Передбачається також створення стелс-танкера нового покоління для збільшення бойового радіуса цих літаків. Boeing запропонував найбільш реалістичний за ціною й термінами проєкт, що особливо важливо в умовах жорсткого контролю за оборонним бюджетом.
Водночас компанія Lockheed Martin, програвши конкурс на розробку пілотованого винищувача NGAD компанії Boeing, активно шукає шляхи інтеграції технологій, розроблених для проєкту шостого покоління, у свій F-35. Lockheed Martin вважає, що вже існуючі або майбутні винищувачі п’ятого покоління F-35, зазнавши значної модернізації, може забезпечити близько 80% можливостей винищувача шостого покоління, але за половину вартості. Ця концепція передбачає "апгрейд" F-35 завдяки використанню нових матеріалів, геометрії та засобів протидії, розроблених у рамках програми NGAD. Таким чином, Lockheed Martin прагне зберегти актуальність F-35 на десятиліття вперед і запропонувати в майбутньому додаткові можливості для вже існуючого флоту літаків.
Європейські країни теж не стоять осторонь. Велика Британія, Японія та Італія об'єднали зусилля в рамках програми GCAP (Global Combat Air Programme), яка виникла на основі британського проєкту Tempest і японського F-X. Мета — створити не окремий винищувач, а повноцінну бойову екосистему з інтегрованими безпілотниками, автономними системами та мережами зв'язку. Однією з особливостей майбутнього літака стане віртуальна кабіна на основі доповненої реальності, яка має замінити традиційні фізичні панелі. Велика увага приділяється розробці нових двигунів з миттєвим переходом між режимами польоту, що має забезпечити як надзвукову крейсерську швидкість, так і високу маневреність. Перший політ прототипу очікується наприкінці десятиліття, хоча деякі випробування окремих компонентів уже йдуть.
Франція, Німеччина та Іспанія рухаються власним шляхом у межах проєкту FCAS (Future Combat Air System). Ідея створити єдиний європейський винищувач шостого покоління виглядала логічною відповіддю на американські ініціативи, але на практиці проєкт зіткнувся з політичними розбіжностями. Зокрема, у 2023 році Німеччина тимчасово заблокувала фінансування через суперечки з французькою Dassault Aviation щодо доступу до технологій стелс. У відповідь Франція негативно відреагувала на рішення Берліна закупити американські F-35. На технічному рівні FCAS орієнтується на створення так званого "цифрового бойового поля" — єдиної інтегрованої мережі для пілотованих та безпілотних систем, що мають діяти як єдиний організм у режимі реального часу. Проте затримки через суперечки між Dassault і Airbus щодо розподілу ролей і прав на технології підвищують ризики для програми, і перший демонстратор очікується не раніше 2028–2029 років.
Китай також активно розробляє винищувач шостого покоління в межах так званого "Плану 2035", який неофіційно отримав позначення J-XX. Деталі програми засекречені, однак із доступних джерел випливає, що концепція буде включати глибоку інтеграцію безпілотників, розширені можливості електронної боротьби та нові типи стелс-покриттів. Основною проблемою для Китаю залишається відставання в галузі авіаційних двигунів: власні розробки WS-15 досі не вийшли на потрібний рівень надійності. Хоча Китай і робить значні кроки в розвитку штучного інтелекту, реальна бойова ефективність цих рішень поки що викликає сумніви.
Росія намагається зберегти позиції у військовій авіації завдяки проєкту МФІ-6 або ПАК-ДП, який іноді пов'язують із перспективним перехоплювачем на базі ідей Су-57. За офіційними заявами, новий літак має бути здатним діяти на гіперзвукових швидкостях, вести боротьбу в ближньому космосі та перехоплювати перспективні гіперзвукові цілі. Однак на практиці програма залишається на стадії концептуальних досліджень. Немає жодних підтверджених даних про створення навіть дослідного зразка. Досвід розробки Су-57, що виявився надзвичайно тривалим і проблемним, лише підкріплює сумніви у спроможності довести складніші системи до серійного виробництва.
Крім провідних програм, низка інших країн, серед яких Туреччина, Індія, Корея та інші, також заявляють про наміри розробляти власні винищувачі шостого покоління. Проте наразі ці проєкти перебувають на дуже ранніх етапах, і майже нічого не відомо про їхні реальні характеристики чи строки реалізації. Тому цілком ймовірно, що з часом частина з цих країн віддасть перевагу участі в існуючих міжнародних програмах або зосередиться на глибокій модернізації літаків покоління 5+ замість створення повністю нових платформ.
Технологічні та політичні обмеження
Розробка цих винищувачів критично залежить від доступу до передових технологій, включаючи системи штучного інтелекту, автономне управління, матеріали зниженої помітності, радари нового типу та сучасну електроніку. Більшість ключових інженерних рішень у цих сферах захищені міжнародними патентами або належать приватним компаніям у США, Європі, Ізраїлі та Японії. Обмеження доступу до цих технологій, наприклад, через політичні конфлікти, санкції або торговельні бар'єри, може суттєво загальмувати або навіть унеможливити створення літаків саме шостого покоління.
Прикладом є ситуація з Туреччиною, яку виключили з програми розробки та виробництва американського винищувача п'ятого покоління F-35 після придбання російських систем С-400. Це призвело до втрати не лише замовлених літаків, а й доступу до критичних технологій виробництва літаків п'ятого покоління та участі у відповідних виробничих контрактах.
Попри амбітні заяви, більшість програм розробки винищувачів шостого покоління (американська NGAD, європейська FCAS, британська Tempest, китайські експерименти та японсько-британсько-італійська GCAP) поки що перебувають на стадії прототипів, демонстраторів технологій або попередніх проєктів. 2025 рік характеризується ранніми випробуваннями та обмеженими досягненнями.
Розробники стикаються з численними викликами, включаючи величезні витрати, складність інтеграції штучного інтелекту, проблеми з управлінням "роями" дронів, високе енергоспоживання нових типів озброєння та забезпечення кібербезпеки. Навіть США, з їхнім найбільшим військовим бюджетом, очікують на появу повноцінного зразка NGAD не раніше середини 2030-х років, з подальшою поступовою заміною F-22 у бойових підрозділах.
Шосте покоління винищувачів не стане реальністю найближчим часом. Світ ще не готовий до цієї технологічної революції – ані технологічно, ані політично. Проте вектор розвитку вже чітко визначений. І країна, яка першою зможе поєднати всі ці інновації в ефективну бойову платформу, отримає вирішальну перевагу не лише в повітрі, а й у ширшому геополітичному контексті.